Замовивши чаю з канапками,
У тіні растральної колонни
Зітхнуть бакенбарди Зимового
То синього, то зеленкуватим обрамованого
В тумані – лише золоті списи міста фортеці
Проштрикнули сірь неба шпилями янголів,
Відходять позаду слів їх руки
Засніжено-звичайно, тихо між дерев і будівель.
У вікно п’ятиповерхового готелю
Я бачу холодного ранку крила.
Ще не впав Олександрійський стовп
На голову мені
А я вже встиг закохатися в тебе,
Місто, що за сірістю ховає осінь зливи.