-Гроші на холодильнику. Двері зачиняються самі.
-Надобраніч…
Ніжний вітерець гойдав мої думки крізь прочинену кватирку. Чудове повітря злегка прохолодної літньої ночі панувало в квартирі, воно було всюди – і в невеличкій шафці в кутку, і нa полицях з книжками – давно забутими шкіряними фоліантами запиленими і непотрібними нікому.
Свіжий подих вітру – мрійливо-заспокійливий перегортав ще одну сторінку мого вечора. Завтра – вдома увесь день. І в неділю також. Телевізор. Яєчня на сніданок зі спагетті. В обід – запашна картопля з м’ясом і приправами. На вечерю…
І ніякої роботи. Нажаль у в понеділок знову доведеться згадати про неї. А далі ще тиждень…
Головне – більше відпочивати, довше спати, смачніше їсти, ніколи не перевтимлюватися. А в п’ятницю… Так, п’ятниця – це насправді мій день.
Вранці, як і завжди, була чорна, як ніч, кава, прохолодний бадьорий душ, цукерки, печиво і зефір. Ідеально виголене підборіддя ще більш підкреслювало мою впевненість у собі, в моєму житті, в моєму щасті. Білосніжна, щойно випрана сорочка, на якій аж хрустіли від білизни ворот і манжети. Туго затягнута петля краватки, приємно стискає шию. Невеликий чорний шкіряний кейс так чудово тримається в руці.
Я люблю, коли все ідеально. Я люблю, коли все – для мене. Я завжди посміхаюсь і ніколи не засмучуюсь. Впевненість і інтелігентність – мій взірець. І я міг би бути прекрасним взірцем цих двох якостей.
Я — щаслива людина. Коли в мене просять милостиню, я кличу міліціонера. Коли намагаються надурити на гривню в супермаркеті – адміністратора. Я купую речі в фірмових бутіках, їжджу на машині. В мене гарна квартира на четвертому поверсі, де є прекрасний душ, меблі з шикарного салону, фінський паркет, засланий товстими коврами, великий гардероб зручного одягу, холодильник, в якому завжди повно найсмачнішої їжі.
Я все це заробив сам. Я нікого не надурив за своє життя. І не дозволяю іншим такого. Я не трудоголік, але в мене чудова робота. До неі пішки – 3 квартали, тож я не знаю, що таке затори. Але й ніколи не ходжу пішки. Я завжди чудово пахну, дякуючи прекрасному дезодорантові. Я нізащо не став би підбирати гроші з тротуару, будь би там хоч стільник.
Я ніколи нікому не заздрю. І мене аніскільки не хвилюють заздрощі інших.
Я щасливій, бо я так вирішив сам. І я ніколи не розумів тих людей, що кричать про своє горе, що кидаються-розбиваються з дахів багатоповерхових будинків під колеса трамваїв, в пащу ненажерливого метро, що просять милостиню і жаліються по наймізерішому поводу й без нього, що п’ють до напівсмертельного стану, лише для того, щоб забути жахи їхнього нікчкемного життя. А потім кажуть, як їм важко… Я ж заробив все своє сам. Може, колись я і був бідним, але я завжди був щасливим. Бо це – моє кредо. І я роблю тільки те, що хочу сам.
Я ніколи не стану стрибати з високого моста з-за непотрібного мені кохання. Я давно вирішив цю і інші, подібні до неї, проблеми. Саме для них в моєму жорсткому графіку виділено десь по півтори години щотижня. В п’ятницю вечором. І цей мій план так продумано, що навіть останні слова, занудним штампом щоразу зриваються з моїх уст:
— Гроші на холодильнику. Двері зачиняються самі…