Привіт. Як ти там? Чи не забув? Чом не пишеш? Пам’ятаєш ніч, коли ми розсталися? Вранці ти мав їхати. Весь день потому я проплакала.Не виходила на вулицю два тижні. Ти не писав. То ж пишу я.
Вдома все, як завжди, добре. Ти ж знаєш, як я звикла до тебе за весь цей час. І ти маєш пам’ятати наші обіцянки, наше кохання. Скільки часу разом з тобою – його не перекреслить ця місячна розлука. Бо що є місяць проти трьох років разом. Якби ти попрохав мене змалювати, як я люблю тебе, я б не змогла. Не знайшла б слів. Та й хто взмозі їх знайти? Ця розлука для мене гірша за будь-яку хворобу, за будь-яке нещастя. Кожної ночі я думаю про тебе – я не плачу – пам’ятаєш, ти прохав мене не плакати і не сумувати. Але я сумую, сумую за тобою, бо ти – єдиний в світі такий; тільки тебе я люблю і завжди любитиму, щоб не трапилось. Я мрію зняти зірку з неба і злетіти високо-високо в невідому блакить разом з тобою. Ти – мій ідеал, ти – мій літак, і я колись так вже злетіла з тобою. Мої мрії – жити вдвох будь-де. Нехай в нас навіть не буде нічого. Лише ти – в мене, а я – в тебе. Коли ти поруч – ніщо мені не потрібне. Бо моє кохання годує і зігріває мене цієї холодної ночі. Я дивлюся у вікно і згадую про зірки, які ти обіцяв для мене зняти з неба.
Кохаю і дуже сумую. Навіки твоя…
Привіт. Як ти там? Чи не забула? Чом не пишеш? Ніяк не забуду ту ніч. Я закохався в тебе з першого погляду і ніби все життя, що було до тебе – враз зникло, розчинилося в пітьмі тої ночі, коли з її темних обійм вийшла ти. Світло ліхтарів – трохи тьмяне, але я навіки запам’ятав твоє обличчя і, знаєш, я не жалкую про це. Бо я вже все давно зрозумів і вже розставив остаточні крапки над «і» тої ночі.
Я кохаю тебе. Я закохався в ту першу мить, як побачив твоє обличчя. Тоді я і зрозумів, що все своє життя помилявся. Так, в мене були інші жінки, але таку, як ти, мені більш не знайти. І розуміючи це, я кажу тобі про своє кохання. Воно – глибоке, як колодязь, міцне, як ланцюг. Я розірвав свої трирічні окови в ту ніч.
О, та ніч! Я запам’ятаю її навіки. Я споруджу в її честь монумент на центральній вулиці міста. Правду сказав хтось з філософів, що найважливіші речі і рішення приймаються саме вночі. Тієї ночі я перекреслив кохання, що мало не стало частиною мене самого. Яким я був дурнем усі ці роки.
Я кохаю тебе моя нічна незнайомка. І буду кохати вічно. Навіть, якщо ти мене забудеш, навіть, якщо ти мене вже забула. Те, що було в минулому ніколи не зникне з моєї пам’яті. А та ніч – зовсім не ніч, це новий відлік мого справжнього часу, мого справжнього життя. І ніщо не спроможне завернути той час назад.
Тож сподіваюсь на зустріч… Пиши.
Твій назавжди…
Привіт. Як ти там? Чи не забув? Чом не пишеш?