Дємон

Діючі особи:
Мінакши Мудурсураая (індуський  божок),

Колян (ліричний герой) – одягнений в коротку чорного кольору курточку
і кепку «підараску», що її носять набакир.

Злидень (привид покинутої будівельниками будівлі) – в білому
простирадлі з прорізаною згори діркою для голови.

Єлєна (лірична героїня) – з пляшкою пива, високого зросту з
довжелезною цигаркою в роті, москвічка.

Сцена перша.

Електричка. В салоні повно людей, дуже накурено, хтось читає газету.
В тамбурі стоїть Колян, йому погано. Лице зблідло. Очі вилазять з
орбіт.

Колян:	      О, Боги ви зрадили, покинули мене на поталу цій злій
електричці,
	      Як згину, то знайте, мій дух там в раю вас знищить у
раз,
	      Я покару свою, не забуду ніколи.


З-за сцени виходить Мінакши.

Мінакши: Миколо!
	      Не гоже кричати, глянь люди навколо.
Колян:      Це знову ти, о злий мій генію.
	      Допоможи хоч зараз, невтерпіти болю.
	      Знайди, проведи до мойого святилища.
Мінакши: Чекай-но, вести я не буду тебе,
	      Сам шлях до спасіння шукай, доведе,
      Тебе твоя гордість й нахабство….
Колян:      Стривай…..
Мінакши: Прощавай!

Зникає за сценою.

Колян:      О, горе мені. Як не знайду те місце,
	      Враз мертвим впаду, не дожити мені,
 	      Як моя принцесса мене покохає.
	      Нещадний злий дємон вселився в мене.
	      Що його робити, не знаю.
	      Від мук і від болю палаю.

Падає на коліна.

Голос з-за сцени:  Зупинка наступна до нас підійшла,
		        Виходьте панове, як ваша вона.

Колян:      Виходжу, останній мій шанс,
	      Здолати дємона болю.
	      Як не повернуся, о боги, за вас,
	      Не втрачу ні краплі крові.

Зникає за сценою.


Сцена друга.

Вулиця якогось міста. По ній ходять люди. Хто спішить, хто ні.
Поток людей постійний і являє собою задній план усього дійства.

Колян:      О де ж ти, о де ж ти,
                  Бажаний вігвам,
	      О де ж ви ті царські хороми,
	      В лампасах і люстрах,
	      А дикий кришлаль,
                  Звисає зі стелі додолу.
	       Готовий зайти й в дерев’ний сарай,
	       Лиш там, де немає людей – мій рай.

З-за сцени з’являється Злидень. Його лиця не видно за простирадлом.
В його руці свічка.

Злидень:   Я знаю одне місце, де ти сам
	      Зміг би знайти мир і спокій там.
Колян:      Ти хто?
	      Ще один бог, чи янгол з небес.
	      Що ти хочеш від мене,
	      Я страждаю і змерз.
Злидень:   За послугу цю маєш борг ти мені,
	      Вважай, що продав душу ти сатані.
	      Я згоден провести тебе в пітьмі,
	      До храму, в якому…
Колян:      О ні!
Злидень:   Лиш підпису твого жадаю я,
	       Ось тут і ось тут,

Простягая Коляну якийсь папірець, той підписує, кривлячись від
болю.

Злидень:   Твоя душа - вже моя!
	       По цьому контракту, твоя душа – твій борг,
	       Вже підпис твій є – несумісний торг.
Колян:      Ради бога, веди,
	      Бо вмру зараз я від тої води.
Злидень:   За мною рушай і не бійся, не вмреш,
	      Своє слово тримати я звик.
Колян:      Ради бога, прикуси язик.
Зникають за сценою.


Сцена третя.

Розвалена будівля. Недобудований 9-типоверховий дім.
Всюди стирчить арматура і голі будівельні блоки замість стін.
Колян  стоїть спиною до глядачів. Руки зігнуті в ліктях тримає за головою.
Покачується зі сторони в сторону.
Радісним голосом.

Колян:      О дяка господу – живий.
	      Стільки терпіти і втримати!
	      Я виграв з дємоном двобій.
	      Я – вижив. Це щастя, це життя нібито.
	      Лише душу продав в мить слабкості,
	       Диявол знайшов в тяжкий час,
	       Проклятий я підпис поставив,
	       Тепер – я раб його, але дємон покинув мене.
	       І то – радість, душа ж бо живе!

Голос з-за сцени: Хто тут ще, ану виходь, бо закричу!

Колян повертяється обличчям до глядачів, застібаючи застіжку на штанях.

З-за сцени доноситься голосний крик і глухий удар якимось тупим предметом.

Колян:      Чи страсний демон вселивсь у когось знову?
	      Та що за крики?
	      Немов жіночий голос,
	      На помічь жінці я завжди прийти готовий.

Забігає за сцену і за хвилину вертається разом з Єлєною.
Вони тягнуть за ноги Злидня, його довжелезна простиня волочиться по
 підлозі, її край так і не виходить з-за куліси..
 У Єлєни в руці лопата.

Колян:      Що трапилось?
      Чи може хтів він згвалтувати вас?

Вказує на непритомного Злидня.

Єлєна:      Та нє,
	      По голові йому дала я враз.

Показує лопату.

Колян:      А хто ви є,
	      Ви дивна незнайомка,  що душу повернула в мою волю.
	      За це готовий я навік віддати вам.

Витягує з-за пазухи у Злидня свій контракт.

Колян:      Цей документ.
Єлєна:      Єлєной звали всі мене.
	      А тут я опинилась по потребі.
	      Жахливий дємон захопив мене на час.
	      Мабуть той самий що і вас.

Показує на калюжу, що залишилась від Коляна.
	      Лиш добрий янгол врятував,
	      А як же звати вас?
Колян:      Колян.
Єлєна:      О добрий незнайомець, я покохала вас.
	      Колян!
Колян:      Єлєна!
	      Чи будеш мені вірною жоною все життя?

Стає на коліно.

Єлєна:       О так, і в знак свого кохання,
	       Я спопелю цей документ, що мав
	       Тебе приректи на страждання.

Підпалює контракт.

Єлєна і Колян (в один голос): Відтепер все життя ми будемо удвох.


Злидень(піднімає з-під простирадла голову): Щоб я здох.
(голова з грюкотом знову падає на підлогу).

Занавіс.

Кінець.